Нове, як відомо, давно забуте старе. І сьогодні у часи високих технологій ми не можемо обійтися без краси, яку вміло створюють руки коваля. Незважаючи на досягнення науки і техніки, ми не забуваємо про традиційні види мистецтва, особливе місце серед яких займають ковані вироби з металу.
Виробництво заліза та його обробка методом гарячої ковки були відомі на землях сучасної України ще задовго до нашої ери, що значною мірою було зумовлене багатими покладами червоного і бурого залізняка та болотяних руд – на Закарпатті, Буковині, Галичині, Поліссі, Середній Наддніпрянщині тощо.
Болотяна руда легко піддавалася обробці найпримітивнішими способами. У горні вже при температурі 700-800 °С вона перетворювалася на густу залізну масу (крицю). Цю масу із залишками шлаку та окалини знову обпалювали і перековували, доки залізо не очищалося та не набувало необхідних властивостей. Отже, чи не кожний селянин міг добувати собі матеріал для виготовлення сокири, мотики, заступа, наральника, цвяхів тощо. Оскільки справа це достатньо трудомістка, металургія дуже рано відокремилася в окремий рід занять.
Вже у Х-ХІ століттях ковальська майстерність досягла такого високо рівня, що деякі способи обробки заліза і технології виготовлення знарядь праці та предметів побутового призначення були такими, якими ми бачимо їх сьогодні.
Від Середньовіччя і до пізніших часів ковалі в Україні були постійними і мандрівними. Мандрівним ковалям селяни нерідко приносили своє вугілля, а платили здебільшого натурою. Постійні ковалі влаштовували стаціонарні кузні на селі. Ці кузні мали вигляд невеликої зрубної однокамерної хатини, обладнаної горном, ковальським міхом, коритом (довбнею) і діжками з водою для гартування та стояком для підковки чобіт. Ковальський реманент включав: ковадло з конусом (дзюбом) з одного і сплюснутою поверхнею з іншого боку; маленьке ковадло; одноручний та дворучний молот; молот-пробійник; рубило; зубило; лещата (або щипці); ножиці; розточка для копит; різні ножівки, ключі для нарізання гвинтів тощо.
У тогочасній кузні ковалі працювали так: нагріті в ковальському горні залізо або сталь коваль розжарював шляхом роздмухування полум'я за допомогою ковальського міха із соплом. Нерідко коваль мав підручного або хлопця-учня, який правив за молотобійця. Тримаючи кліщами предмет, що лежав на ковадлі, коваль ударами молотка показував молотобійцю куди бити молотом, щоб надати предметові потрібної форми. Під кінець предмет опускали в холодну воду для гартування.
Сьогодні зростає цікавість до художньої ковки. Але це й не дивно, адже ковані вироби є чудовою прикрасою для будь-якої оселі чи саду. Їх використання – це чудовий спосіб підкреслити свою індивідуальність та вишуканий смак. Окрім того, металеві речі не лише красиві, а й корисні. Не один рік прослужить Вам кований дашок, сходова клітка чи камінна решітка.
Уміле поєднання сучасних технологій з традиціями, які сягають сивої давнини, дозволяють досягати дуже гарних результатів у справі художньої ковки. Адже холодний і твердий метал, розжарений вогнем та гарячим людським серцем, стає м’яким, набуває будь-яких форм у вмілих руках коваля. Радісно дивитися як звичайний шматок заліза перетворюється у дивовижні квіти, незвіданих тварин та цікаві геометричні фігури. Тож не дивно, що ковані вироби нерідко стають справжнім шедевром та витвором мистецтва.